Пшеничний Юрій. АРХЕОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ З ДУБЕНСЬКОГО ГОРОДИЩА
Пшеничний Юрій
АРХЕОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ З ДУБЕНСЬКОГО ГОРОДИЩА
Під Дубенським городищем мається на увазі територія обмежена з півночі старим руслом р. Ікви, замком князів Острозьких – з заходу, теперішнім руслом р. Ікви – зі сходу та вул. Замкова – з півдня. Пам’ятка займає північно-східну частину корінного мису лівого берега р. Ікви. Назва, скоріше за все, не повністю відповідає історичній дійсності, тому що власне городище, вірогідно, мало більші розміри та обіймало, принаймні, територію дворища замку Острозьких. На карті м. Дубна 1930-х років, ця територія називається «Замчисько». Це, безумовно, вказує на збереження пам’яті про розташування тут певних укріплень в попередні часи. Військово-статистичний огляд Волинської губернії 1850 р. подає відомості, що це місце є островом на якому залишилися фундаменти, які за переказом належали першому замку [2, с. 140]. На карті 1795 р. територія городища позначена під одним пунктом з територією замку Острозьких («Земляной замок с стенами і башнею каменные господской дом»). Ульріх фон Вердум, який відвідав місто у 1671 р., згадував існуючі поруч кам’яний та дерев’яний замок. З тексту його «Щоденника» стає ясно, що обігнувши кам’яний замок, можна було потрапити до старого замку [14, с. 98]. Польський дослідник С. Кардашевич, пишучи про князя Василя Острозького (Красного), вказує, що той «…побудував на Волині немало замків і оборонних фортець в Острозі, Заславі, Дубні і багатьох інших місцях. Хоча Дубенський замок постав аж за внука його Костянтина Івановича Острозького, гетьмана Литовського. Однак можна погодитися з тим, що князь Василь Красний міг там збудувати або відреставрував старі захисні споруди в іншому місці від пізнішого замку» [17, s.16-17]. Ось неповний перелік картографічних та письмових джерельних даних, які доводять існування на території городища давніх оборонних споруд, які передували кам’яному замку Острозьких. Комплексних археологічних досліджень на території пам’ятки проведено не було. В 30-х роках пам’ятку оглядав О. Цинкаловський [16, s. 176-177]. В 40-х роках тут проводилися спорадичні збори підйомного матеріалу директором Дубенського краєзнавчого музею М. Островським (1945 р.) та М. Ю. Смішком (1947 р.). Їхні розвідки, були зумовлені розробкою території городища під електростанцію. В 50-60-х роках пам’ятку оглядав І.К. Свєшніков, П.А. Раппопорт. В 1956 р. М.О. Тиханова встановила наявність на городищі матеріалів черняхівської культури [9, с. 46]. В наступні роки тут траплялися випадкові знахідки. У 1984 р. Б. А. Прищепою на городах в північно-східній частині пам’ятки зібрано фрагменти керамічного посуду ХІ-ХІІІ ст. [4, с. 22]. Пам’ятка в наш час зайнята спорудами Районних електромереж (РЕМ) та недіючої трикотажної фабрики і практично недоступна для археологічних досліджень. Зважаючи на це, а також на відсутність публікацій, які б висвітлювали знахідки з території городища, актуальним є питання про культурно-хронологічну належність археологічних матеріалів, їхню типологію, періоди заселення цього місця людьми. І хоча дана публікація не в змозі дати вичерпних відповідей на ці питання, вона все ж наближує до знання про давню історію пам’ятки. У фондах Дубенського заповідника виявлено збірку кераміки, яка зібрана у 1945 році з території дитинця городища М. Островським. Серед керамічних фрагментів: стінки та вінця посудин, кахлі. Фрагменти посуду представлені здебільшого гончарними, в одиничних випадках, ліпними зразками. З ліпних зразків – одна стінка цеглистого кольору, з домішкою піску в глиняному тісті, орнаментована валиком з пальцевими вдавленнями (рис. 3, 17), що є характерним для кераміки могилянської групи. Три фрагменти ліпних посудин коричневого кольору мають горбкувату поверхню, домішки шамоту і дрібних камінців. Такі можуть бути віднесені до слов’янського часу культури Лука-Райковецька VIII-IХ ст. До цієї ж культури належить також один ранньогончарний фрагмент вінця верхній зріз якого сформована горизонтально і дещо відтягнутий назовні у вигляді валика, який плавно переходить у шийку. Така кераміка характерна для раннього етапу гончарного виробництва і датується ІХ ст. [5, c. 29]. Зразки гончарних вінець давньоруського часу можна розділити на декілька типів: Тип 1. Вінця відігнуті назовні мають потовщення у формі сильніше чи слабше вираженого манжету (рис. 2, 2-7). Відповідно до цього можуть бути виділені наступні підтипи форм вінець: 1.1. Манжет виражений слабо і плавно переходить у шийку; 1.2. Манжет виражений чітко, формує гостру закраїну при переході у шийку; 1.3. Кінчик манжету спрямовується в сторону і плавно переходить у шийку; 1.4. Вінце крупне, манжет видовжений і слабовиражений, має форму валикоподібного потовщення по середині. Цей тип відноситься до кераміки так званого «курганного типу» і датується Х – початком ХІ ст. Аналогії їй широко відомі на інших пам’ятках давньоруського часу на Дубенщині, зокрема на городищі в с. Листвин [15, c. 12,58-59, рис. 40-41]. Тип. 2. Складнопрофільовані вінця: 2.1. Верхній зріс манжета нахилений на зовні і дещо відтягнутий, бічний та нижній зріз утворюють короткий прямий кут, а потім плавно переходять у шийку (рис. 2, 11); 2.2. Верхня частина манжета виокремлена у вертикально видовжений і потовщений валик, з внутрішнього боку він відокремлений рівчачком. Нижня частина манжету має кутами підкреслену невелику грань (рис. 2, 9). Аналогії таким посудинам відомі з Муравицького городища, де вони датовані ХІ ст. [5, c. 29]. До ХІ ст. слід віднести фрагмент потовщеного вінця з знівельованим манжетом (рис. 2, 8). Тип. 3. Вінця сформовані у вигляді округлого валика відтягнутого на зовні (рис. 2, 14-19): 3.1. Валик має плавний перехід у середину посудини; 3.2. Валик загорнутий у середину та утворює рівчачок. Посуд з таким профілюванням вінець широко відомий на поселеннях давньоруського часу і датується ХІІ – першою половиною ХІІІ ст. [5, с. 29]. Один фрагмент вінця не вписується в рамки цих трьох типів. Верхня частина вінця увігнута всередину, бічна – у формі слабовираженого валика горизонтально відтягнута, нижня – округла і плавно переходить у шийку (рис. 2, 1). Цей фрагмент можна датувати Х-ХІІІ ст. У збірці також фрагмент щитка кахлі з рядами косих паралельних та горизонтальних випуклих ліній. Три тонкостінні уламки виробів округлої форми вірогідно належать до горщиковидних кахлів. Такі вироби датуються XV-XVI ст. [13, с.105] Також слід розглянути окремі знахідки з території городища, виявлені в 1946-1949 рр., з фондів Дубенського заповідника. Сокира-долото. Виготовлена з волинського кременю чорного кольору. Довжина знаряддя – 8,7 см, ширина – 5,3 см, товщина – 1,5 см (рис. 1, 3). Форма перетину – лінзовидна . Має добре виражені сліди спрацювання в ділянці леза. На ньому також присутні залишки полірованої поверхні. Обушок – відбитий, що є доволі поширеним явищем для подібного виду знарядь. Подібні знаряддя широко відомі на пам’ятках епохи бронзи, в тому числі й на території Дубенщини [12, c. 599-600]. Долото. Виготовлена з якісного волинського кременю чорного кольору. Розміри знаряддя: довжина – 13,8 см, ширина 3,5 см, товщина – 1,8 см. В перетині має лінзовидну форму. По довжині виріб вигнутий. Один робочий кінець на ширині 3 см, плавно заокруглюється та спліскується, порівняно з основною частиною. Він оброблений з використанням дрібнішої ретуші, ніж основна частина. На цьому робочому краї з обох сторін залишилося слабопомітне полірування. Протилежний робочий край – вужчий (рис. 1,2). З однієї сторони збереглося полірування, з іншої – воно слабопомітне. Полірування могло з’явитися як в наслідок вставляння цих країв в тримач, так і внаслідок роботи. Цей вид деревообробних знарядь рідше трапляється на пам’ятках епохи бронзи, ніж сокири-долота. Подібні знаряддя виявлені на поселеннях тшинецько-комарівської культури Тараканів – 3, Липа – ур. Десятини, Птича – 3, Панталія - 2 [10, с.149, рис. 1,6]. Серп. Виготовлений з чорного волинського кременю. Довжина знаряддя – 13 см, ширина – 3,9 см, товщина – 1,4 см. Форма виробу звужена до низу, п’ятка - заокруглена, спинка – вигнута, ріжуча ділянка леза – пряма (рис. 1, 1). Ріжуча ділянка має сліди довгострокового використання, залишені у вигляді двосторонньої заполіровки від соку злакових. Лезо має спрацьований вигляд, що може вказувати на використання цього знаряддя як ножа та періодичні його підгострення. Серпи такої форми характерні вироби для могилянської групи, поселення, якої широко відомі в басейнах річок Ікви та Стубли. Зокрема вони відомі з поселень Дубно-Волиця, Тараканів п.4 і п.5 [11, с.164]. Пряжка. Виготовлена з міді у формі овального кільця, товщиною 0,3-0,5 см., до якого розплесканим кінцем прикріплений рухомий язичок, довжиною 2 см і товщиною 0,15 см (рис. 1, 4). Виріб покритий зеленою патиною. Точних аналогій виробу знайти не вдалося, хоча пряжку з подібним принципом кріплення язичка до рамки виявлено на полі Берестецької битви [8, с. 175-176]. Можна припускати, що такі використовувалися і в попередні століття. З території дитинця походить мініатюрний горщик, знайдений у 1972 р. Він має тюльпаноподібну форму. Денце – слабо виражене, округле, з зовнішнього боку дещо увігнуте всередину, діаметр – 2,5 см. Вінце – нерівномірно відтягнуте назовні, лінія вінця – нерівна, діаметр – 4 см. Висота від денця до одного краю вінця – 4,5 см, до іншого – 3,8 см. Посудинка – похила і викривлена, в двох місцях присутні сильні вм’ятини (рис. 1, 5). Випал – нерівномірний від світло-сірого до темно-сірого кольору. В середині – сіра. В глиняному тісті присутні домішки піску та дрібнотовченого шамоту. За відсутності чіткої культуро-хронологічної стратифікації для пам’ятки, дану посудину важко вписати в певний період. Відомо, що мініатюрні посудини були властиві керамічним виробництвам різних культур, зокрема – ранньослов’янських. В 2007 р. працівниками ДП НДЦ «Охорона археологічна служба України» ІА НАН України, Рівненської філії на пам’ятці проводилася археологічна експертиза. Вдалося простежити сліди невисокого валу в північно-східній частині мису. На південному схилі мису було прокопано шурф до глибини 1,8 м. Характер заповнення був наступний: до глибини 0,8 м – підсипка будівельного сміття ХХ ст., з глибин 0,8 до 1,5 м – культурний шар був порушений, насичений знахідками періоду Київської Русі і литовсько-польської доби, з глибини 1,5 і до 1,8 м – простежено добре збережений шар із знахідками періоду Київської Русі. Виявлені фрагменти гончарного керамічного посуду на основі технологічних ознак та профілювання вінець можна розділити на такі періоди: посудини «курганного» типу, які відносяться до Х – першою половиною ХІ ст. (рис. 3,2) [15, c. 12,58-59, рис. 40-41]; посудини, вінця яких відтягнуті на зовні, з знівельованим манжетом, датовані ХІ ст. (рис. 3, 7,18); посудини, вінця яких відтягнуті назовні і заокруглені у вигляді загорнутого в середину валика, датовані ХІІ- першою половиною ХІІІ ст. (рис. 3, 1,15,16) [5, с. 29]; сіроглиняний, тонкостінний, гончарний посуд, вінце якого має перелам з внутрішнього боку, а між валиком і манжетом воно орнаментоване наліпною хвилястою лінією (3, 9). В одному варіанті – вінце округле, потовщене вгорі, має манжетоподібне утворення, витягнене в бік і валик під ним (рис. 3, 4). Інший варіант – вінце витягнуте, злегка відігнуте назовні і має колінчастий перелам ззовні (рис. 3, 8). Останні типи посуду побутували в XIV-XVI ст. Таку кераміку виявлено в об’єкті XVI ст. в Дубенському замку [1, c. 13] та в м. Дубно [7, c. 10-11]. До періоду Київської Русі відноситься пряслице з рожевого шиферу (рис. 3,6). До періоду XV-XVI ст. – уламки глиняної решітки, якою прикривали отвір кахлі (рис. 3,10) та фрагмент віконного скла (рис. 3,5). В підсумку експертизи стало можливим говорити про два етапи заселення пам’ятки: перший – з Х ст. до першої половини ХІІІ ст.; другий – у XV-XVI ст. [6, с. 20-21]. Як знахідку, що пов’язана з територією пам’ятки слід розглядати бронзову сокиру-кельт (рис. 1, 6). Вона була виявлена в 30-ті роки та передана до Археологічного музею у Варшаві О. Цинкаловським. В інвентарній книзі місце її походження вказане як: «на березі Ікви, під замком». Довжина знаряддя – 11,0 см, ширина леза – 3,0 см. Втульчастий отвір прямокутний в перетині, край – злегка потовщений, має розміри – 1,3х1,9 см. З краю біля в втулки знаходиться маленьке звужене вушко. [18, s. 16, ryc. 7g]. Сокири-кельти були розповсюджені на території східно-центральної Європи в пізню епоху бронзи та ранньозалізному віці, однак їхні знахідки на Волині – рідкісні. Деякі спільні морфологічні риси з Дубенським кельтом має знаряддя з с. Кульчин Ківерцівського району Волинської області [3, с. 150]. Археологічні матеріали показують, що пам’ятка Дубно-городище була заселена людьми, щонайменше, починаючи з епохи бронзи (тшинецько-комарівська культура), в ранньозалізному віці (могилянська група), в слов’яно-руський час та в литовсько-польську добу. На жаль, на разі відсутній опис черняхівських матеріалів М.О. Тиханової, однак на підставі відомостей про них можна робити припущення і про заселеність пам’ятки в ІІІ-V ст. Можна сказати, що найбільшого розвитку поселення досягло у ХІ – першій половині ХІІІ ст., після чого занепало, а в XIV-XV ст. – відродилося знову.
Використана література
1. Гупало В.Д., Свєшніков І.К. Звіт про роботи Дубенської археологічної експедиції Державного історико-культурного заповідника у м. Дубно Рівненської області за 1995 р. / В.Д. Гупало, І.К. Свєшніков. – Дубно. – 1995. 2. Военно-статистическое обозрение Росийской империи. Волынская губерния. – Санктпетербургъ. – 1850. – Т. Х - . Ч. 3. 3. Маркус І. Знахідки металевих сокир енеоліту-доби бронзи на Західній Волині – І. Маркус // Археологічні дослідження Львівського у-ту. – Львів, 2009. – Вип. 12. 4. Прищепа Б.А. Отчет о работе археологической экспедиции Ровенского краеведческого музея в 1984 г. / Б.А. Прищепа. – Ровно, 1985. 5. Прищепа Б.А., Нікольченко Ю.М. Муравицьке городище / Б.А. Прищепа, Ю.М. Нікольченко. – Маріуполь, 2001. 6. Прищепа Б.А., Чекурков В.С. Позіховський О.Л. та ін. Звіт про археологічні експертизи та розвідки на території Рівненської області у 2007 р. / Б.А. Прищепа, В.С. Чекурков, О.Л. Позіховський та ін. – Рівне, 2007. 7. Прищепа Б., Чекурков В., Ткач В. Археологічні розкопки в Дубні на розі вулиць Данила Галицького та Кирила і Мефодія у 2007 році Б. Прищепа, В. Чекурков, В. Ткач // Історико-культурна спадщина Дубна: правові, історичні, мистецькі та музейні аспекти. – Дубно. - 2008. 8. Свєшніков І.К. Битва під Берестечком / І.К. Свєшніков. – Львів, 1993. 9. Свєшніков І.К., Нікольченко Ю.М. Довідник з археології України. Ровенська область / І.К. Свєшніков, Ю.М. Нікольченко. – К., – 1982.
10. Ткач В., Бардецький А. Нові пам’ятки тшинецької культури поблизу м. Дубно. / В. Ткач, А. бардецький // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. – Нетішин, 2003-2004. – №2-3. 11. Ткач В. Крем’яні жниварські знаряддя доби неоліту, енеоліту, бронзи та ранньозалізного віку за матеріалами з Дубенщини. / В. Ткач // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. До 150-річчя від дня народження Д.І. Яворницького: Матеріали наукової конференції 24-25. 11. 2005 р. – 2005. – Вип. 3. 12. Ткач В. Пам’ятки ранньої бронзи в середній течії р. Ікви (культури шнурової кераміки) / В. Ткач // Олександр Цинкаловський та праісторія Волині. – Луцьк, 2007. 13. Шовкопляс Г.М. Середньовічні художні кахлі з Києва / Г.М. Шовкопляс // Археологія. – 1975. – Вип. 16. 14. Вердум Ульріх. Щоденник. У. фон Вердум; пер. з нім. І.І. Сварник // «Жовтень». – 1983, - №10. 15. Чайка Р. Давньоруське городище в селі Листвин і його околиці у Х-ХІ ст. / Р. Чайка. – Львів, 2009. 16. Cynkalowski O. Materialy do pradziejow Wolynia I Polesia Wolynskiego. / O. Cynkalowski. – Warzhawa, 1961. 17. Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsza miasta Ostroga / S. Kardaszewicz. – Warzhawa, 1913. 16-17 18. Węgrzynowicz T. Zabytky z epoki brązu i wczesnej epoki żelaza z Ukrainy i Białorusi w zbiorach Państwowego Muzeum Archeologicznego w Warszawie / T. Węgrzynowicz. – Warszawa, 2001.
Категорія: Статті колег | Додав: Pshyker (16.10.2011)
| Автор: Пшеничний Юрій
