Вівторок, 19.03.2024, 12:55:41Головна | Реєстрація | Вхід

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Наше опитування

Що я буду робити, якщо знайду цікавий древній предмет (не з дорогоцінного металу чи каменю)
Всього відповідей: 284

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Каталог статей
Головна » Статті » Статті колег

Войтюк О.П. Фортеці над Горинню XV – XVII ст.

Войтюк О. П.

Фортеці над Горинню в ХV  ХVІІ ст.

Характеризуючи фортифікаційні споруди середньовічної Волині можна виділити дві групи джерел, які характеризують основні тенденції в фортифікації і взагалі будівництві у даний період. По-перше це археологічні дослідження даного регіону. В цьому плані на перше місце виступає «Археологическая карта Волынской губернии» Антоновича котрий характеризує населені пункти, додаючи короткий опис місцевості прилеглої до даних місць. Крім того він описує рельєфні особливості території. Також немало важливими є археологічні дослідження Охоронної археологічної служби України, так як вони фіксують і відображають стан  збереженості городищ. Разом із тим показуючи розпланувально-ландшафтні особливості розглядуваних об’єктів. Дані про ці дослідження можна побачити у звітах цієї служби. Також сюди можна віднести праці  Годованюк О., котра досить детально і вичерпно характеризує оборонні споруди, крім того вона показує загальні тенденції котрі домінували в даний період в розглядуваному регіоні.

По-друге це праці істориків. Тут можна виділити праці Зайця А. «Урбанізаційний процес на Волині в ХVІ – пер. пол. ХVІІ ст.» і Саса П.М. «Феодальные города Украины в конце ХV – 60-х годах ХVІ в.» у цих працях подається перелік населених пунктів котрі мали на той час магдебурзьке чи локаційне право. А значить і могли мати фортецю котра була підвладна власнику міста. Крім того можна виділити літературу загального характеру котра характеризує основні для цього часу тенденції це праці Яковлева В.« История крепостей»,  Дюпюі Т. «Всемирная история войн» та Носова К. «Русские крепости и осадная техника ХІІІ – ХVІІ вв». У цих працях подано загальні положення і основні тенденції і фортифікації даного періоду. Також вони показують основні критерії в поширені цих тенденції із Західної Європи у Східну.

Антонович характеризуючи Волинську губернію («Археологическая карта Волынской губернии») згадує ряд населених пунктів в котрих збереглись памятки фортифікації Литовсько-Польської доби:

Тучин ( в містечку збереглось городище 300 сажень (державний сажень 213,3 см) в ширину і в довжину [1, 43]), Козлин(на горі збереглось городище із залишками кам’яної стіни [там же с. 43]), Степань (є прямокутне городище з бастіонами по кутках 46 сажень на 30 збереглись вали й рови [там же – С. 45]), Кураж (велике городище із залишками кам’яних фундаментів [там же С. 46]), Дубровиця (в містечку насипне городище [там же – С. 46]), Володимерець (городище обнесене валом і ровом [там же – С. 47]), Новий Олексин ( містечко обнесене валом [там же – С. 79]), Старий Олексин (чотирьохгранне городище обнесена камяною стіною 77 на 32 сажні [там же – С. 79]), Радомль (городище з руїнами замку і залишками башен [там же – С. 79]), Вишнівець ( залишки старого замку і новий побудований в ХVІІ ст. [там же – С. 80]), Матвієвці ( чотирьохгранне 200 на 180 сажень збереглись вали, зайняте кладовищем [там же – С. 81]), Ямполь ( збереглось городище [там же – С. 81]), Тихомль (чотирьохгранне городище збереглись рови 40 на 30 сажень [там же – С. 88]), Ляхівці (в центрі є чотирьохгранне городище 240 на 160 сажень частина зруйнована забудовами [там же – С. 89]), Ксенжиці ( до ХVІІІ називалось Окопоть збереглось чотирьохгранне городище [там же – С. 90]), Мощаниця (два городища перше 53 на43 сажні, друге 91 на 80 сажень [там же – С. 92]), Милятин (серед села городище практично зруйноване залишились фрагменти валу [там же – С. 92]), Тесів (не городищі збереглись камяні фундаменти [там же – С. 92]), Тайкури (на горі є квадратна площадка площею пів десятини (десятина – 400 сажнів2  або 11197,4 м2)  із залишками стіни і замку [там же – С. 93]), Бугрин (чотирьохгранне городище 19 на 13 сажень частково змите річкою і знищене забудовою [там же – С. 93]), Симонів ( є чотирьохгранне городище [там же – С. 94]), Гоща (городище із залишками фундаментів замку [там же – С. 94]), Дорогобуж (на городищі садиба поміщика [там же – С. 94]), Корниця ( квадратне городище 600 на 600 сажень зруйноване забудовами в середині городища стоїть церква [там же – С. 101]), Заслав (є два городища на першому стоїть церква і збереглись фундаменти замку, на другому збереглись фрагменти сіни і воріт [там же – С. 103] ), Славута (збереглось городище [там же – С. 104]).

Проте більшість з них практично не досліджена, а частина взагалі знищена господарськими забудовами чи нівельована (Дубровиця в радянський період городище було нівельоване щоб положити дорогу, Козлин – розбудовою села практично знищено городище). Тому, на мою думку, основні тенденції даного періоду може характеризувати кілька городищ, які збереглись і відносно досліджені – це Степань і Мощаниця де збереглось два городища бастіонного типу. Також сюди можна віднести Вишнівець  проте його було перебудовано в ХVІІІ ст. і тому немає певності, що його бастіони прийшли з пізніших періодів (Рис. 4). Проте якщо розглянути його план то можна побачити п’ятикутні бастіони і систему додаткових укріплень, що дозволяє віднести його до голландської системи оборони (поч. ХVІІ ст.).

Італійську систему можна простежити на прикладі Степані (Рис. 3). Це чотирикутний у плані, з чотирма бастіонами. Розміщений на лівому високому березі Горині. Тобто він був ідеально пристосований до особливостей місцевості. Двір розміром 80х61 м  з трьох сторін оточений земляними валами. На кутках валів розміщені бастіони. Висота валів відносно дворища 3,5 – 4 м. від сучасного дна рову вони піднімаються  на 9 – 10 м  ширина рову 2,5 м на західній стороні його ширина сягає 5,8 м [10, 332]

В селі Мощаниця Острозького р-ну збереглися залишки двох замків литовсько-польської доби. Пам’ятки були  обстежені О. М. Годованюк у 70-х рр. ХХ ст. [3,  84].

Перше городище чотирикутне і знаходиться на східній окраїні села на мисі, обмеженому із південного заходу і північного заходу долинами двох струмків (Рис. 1). Довжина кожної сторони 105–110 м. На всіх кутах збереглися чотирикутні бастіони, їх площадки знаходяться на рівні гребеня валу, мають сторони завдовжки 5–6 м. Оборонний вал зберігся з усіх чотирьох сторін, його висота 1,5–2 м від рівня площадки. Із південної та східної сторін на зовнішньому схилі валу збереглася горизонтальна площадка – берма завширшки 1,5–2 м. Рів має найбільшу глибину із північної сторони (до 3,5 м), з інших сторін його глибина не перевищує 2 м. Із східної сторони ділянка рову завдовжки близько 25 м збереглася лише біля південно-східного бастіону, а далі на північ рів не простежується.

Друге городище п’ятикутне знаходиться в північно-західній частині села, на відстані 1 км від чотирикутного замчища (Рис. 2). Воно збереглося лише частково. Його розміри 200х200 м. Прямолінійна східна ділянка валу має  довжину близько 170 м і висоту 2–2,5 м. Із західної сторони збереглися два відрізки валу заввишки до 2 м і два бастіони. Із північної сторони вал зруйнований, а з південної сторони площадка укріплення обмежена крутим береговим схилом, тому валу тут не було.

Час побудови обох укріплень можна визначити кінцем ХVІ – першою половиною ХVІІ ст.  [11, 36-37]

Про решту міст свідчать документи котрі надають магдебурзьке право і право на локацію перелік міст і містечок котрі отримують дані документи зроблено у книзі А. Зайця – «Урбанізаційний процес на Волині в ХVІ – пер. пол. ХVІІ ст.» [6, 167 – 169].

Отже можна констатувати, що широке використання на Волині мурованих будівель, припадає на період розквіту Галицько-Волинського князівства (др. пол. ХІІІ – поч. ХІV ст.), а також на час коли Волинь входила до складу Великого князівства Литовського та Польщі (ХІV – ХVІ ст.). Саме протягом цих століть були збудовані муровані оборонні споруди [4,  9]

Починаючи з періоду Київської Русі князі будують свої резиденції на важкодоступних для ворога, природно захищених ділянках, в основному біля водної артерії. Поступово ці фортеці «обростають» житлами людей котрі не належали до челяді князя. Ці люди бачили захист за стінами замків у неспокійний час.

Після монгольської навали колишні міста Київської Русі в більшості занепадають, частина з них так і не змогла відновитись до колишнього рівня як економічного так і соціального. Проте вже у наступні століття спостерігається інтенсивний процес урбанізації волинських територій (Волинського воєводства). Це можна пояснити тим що багато шляхтичів отримує на цих територіях володіння. І починає будувати свої укріплені резиденції. В основній масі  вони використовували колишні руські городища. Вже на поч. ХV ст. на території сучасної України було 148 міст і містечок, з них 120 на території Волинського воєводства [12,  215].

Будуючись на колишніх городищах шляхта пристосовує їх під нові сучасні їм тенденції, котрі диктувала тогочасна артилерія і облогове мистецтво. Деякі городища перебудовують під сучасні розпланувальні особливості, тобто вирівнюють сторони, досипають бастіони (Степань, Тучин, Дубровиця). В інших не змінюється ландшафт просто модернізуються споруди, змінюються матеріали будівництва (Острог, Дорогобуж).

Якщо першим ступенем розвитку фортифікаційних форм слід вважати від земляних і дерево-земляних «огорож» до кам’яних. То наступною фазою в цьому розвитку є перетворення камяних «огорож» під впливом появи вогнепальної зброї. Тобто такої зброї де рушійною силою був порох. Починаючи з пер. пол. ХV ст. поширюється практика виливання чавунних ядер і гармати стають на лафети. Це робить артилерію небезпечною для фортець. Вплив вдосконаленої гладко ствольної артилерії відразу ж виливається на зміну фортифікаційних профілів [13, 31-32 ] такі тенденції простежуються у Західній Європі. Проте вони досить швидко поширюються і у Східній Європі:

-              У ХV ст. – башти  замінюють на ронделі, що дозволяє робити обстріл вздовж куртини (проміжок стіни між баштами) перед укріпленням з’являється рів з водою. Недоліками є слабка вогнева сила, біля підніжжя ронделі залишається мертва зона;

-              На початку ХVІ ст. – поширюється італійська система, з’являються п’ятикутні бастіони, лінія фасів (лицева сторона бастіону)  спрямована на протилежні куртині кути. Посередині куртини будується додатковий бастіон (пята форма [13, 36]. Вали одягнуті в камінь. Недоліки – досить довга куртина (200 – 400 м), бастіони малі і тісні;

-              В кінці ХVІ ст. – використовується італійська система, бастіони збільшуються в розмірах – довжина фасу рівна 2/3 довжини куртини, на бастіоні з’являється надбудова – кавальєр, зникає допоміжний бастіон, який був по середині куртини. Недоліками була велика вартість спорудження  і не глибока оборона;

-              На початку  ХVІІ ст. – голландська система, вали без камяного одягу, велика кількість допоміжних споруджень – редути і т. д.. система побудована на математичних розрахунках. Недоліки – не довговічність, редути можуть захоплюватись ворогом і використовуватись проти захисників [7,  195 – 197 ].

Ці тенденції яскраво простежуються на прикладі міст над Горинню періоду ХV  ХVІІ ст. До нашого часу тут збереглось досить мало цих архітектурних памяток, тому їх характеристику можна зробити лише по тому що від них залишилося. Це, насамперед, рельєфні підвищення де збереглись вали і рови подекуди фрагменти фортець (залишки стін, фундаменти). Але й це дозволяє хоча й не у повній мірі характеризувати фортифікаційні тенденції даного регіону.

Про роль фортеці в житті міста свідчить класифікація подана Антоновичем:

Утворення українських міст пов’язане з трьома причинами: 1)місто як окрема юридична одиниця з автономною громадою; 2)місто як центр торгівлі та промислової діяльності; 3) місто як оборонний осередок військової організації краю [2, 311]

Тому сміливо можна стверджувати, що коли містечко отримує дозвіл на локацію вірніше його отримує князь котрий має у володінні даний населений пункт. То цей князь має свою резиденцію і резиденція носить ніяк не мирний характер. Так як всі містечка піддавались військовим набігам, якщо не сусідів-шляхтичів то татар.

А будучи сучасними людьми котрі ще й хотіли похизуватись своїм багатством. Вони, звичайно, намагались не відставати від сучасної їм моди в Європі. Як у побутових предметах, так і в будівництві фортець.

Таким чином розглядаючи фортифікаційно-розпланувальні особливості регіону можна сказати, що попри обмежену джерельну базу є доцільним констатувати. Що фортифікація в містах над Горинню  розвивалась в руслі пануючих на той час у Європі фортифікаційних тенденцій. Запозичуючи і разом з тим адаптуючи їх до місцевих умов, насамперед, ландшафтних. Крім того розглядаючи городища  ми не спостерігаємо залишків будь-яких камяних забудов, а значить можна констатувати, що фортифікація в ХV ст. і пізніше була й дерево-земляною. Тобто з цього випливає, що сучасні фортифікаційні тенденції зберігши розпланувальну систему, змінили матеріал – з каменю на дерево і землю, можливо те що через брак каменю будували з підручного матеріалу. Так же, на мою думку, можна пояснити те, що практично не збереглось більшості укріплень цього періоду розглядуваного регіону. Так як крім військових руйнацій сюди приложила свою руку природа. Також ще одним фактором є те, що більшість городищ використовувались у пізніші періоди на них будувались господарські і культові споруди, влаштовувались кладовища. А матеріали з яких були збудовані ці фортеці місцеві селяни використали для господарських потреб. Проте варто зазначити що поряд із замками бастіонного типу над Горинню зберігаються округлі в плані городища забудова котрих лише модернізується.

Таким чином можна констатувати, що фортифікаційне будівництво в ХV – ХVІІ ст. розвивалось в двох руслах: 1. Зберігаються розпланувальні особливості попереднього періоду лише вдосконалюються власне будівлі (кам’яні стіни і башти пристосовані під місцевий ландшафт; 2. Поширюються нові розпланувальні особливості, власники досипають, вирівнюють городища, рельєфно пристосовуючи їх під нові фортифікаційні тенденції котрі домінували на той час у Європі

 

Список використаної літератури:

1.       Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии. – М., 1900.

2.       Антонович В.Б. Розвідки про міста та міщанство на Україні-Русі в ХV – ХVІІІ ст. – Львів, 1904. Ч. ІІ.

3.       Годованюк Е. М. Исследования бастионных замчищ Волыни // Исследования и охрана архитектурного наследия Украины. – К., 1980. – С. 82–88.

4.       Годованюк О.М. Вплив готики на монументальне будівництво Волині кінця ХІІІ – ХVІ ст. //Архітектурна спадщина Волині. (Збірник наукових праць) – Рівне, 2008 – С. 9 - 22

5.       Дюпюі Р., Дюпюі Т. Всемирная история войн в 2 т – Спб. – М. 1997.

6.       Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в ХVІ – пер. пол. ХVІІ ст. – Львів, 2003

7.       Калнин В. Оборонный вал в Заславле //  Беларускія старажытнасці – Мінск, 1972, с. 195 – 197

8.       Ковальчик Є. Пізньобарокові резиденції на Волині. //Пограничні фортеці Речі Посполитої.  – Замосця, 2004 – С. 91-137

9.       Носов К.С. Русские крепости и осадная техника ХІІІ – ХVІІ вв. – М., 2003

10.  Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – М., 1982

11.  Прищепа Б.А., Чекурков В.С. та ін.Звіт про археологічні експертизи та розвідки на території Рівненської області у 2007 році. – Рівне,  2008

12.  Сас П.М. Феодальные города Украины в конце ХV – 60-х годах ХVІ в. – К., 1989

13.  Яковлев В.В. История крепостей. – Спб., 1995





Категорія: Статті колег | Додав: duben (05.05.2011)
Переглядів: 2697 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2024 | Хостинг від uCoz