|
Найдавніші досліджені на території Дубенщини стоянки давніх людей належать до кінця мустьєрської епохи, близько 40-35 тис. років тому. Починаючи з цього періоду колективи давніх мисливців постійно відвідували наш край, часто зупиняючись на довгий час. Дослідниками виділено липську палеолітичну культуру за матеріалами стоянок біля с. Липа, яка розвивалась впродовж тисяч років. Носії липської культури як і інші палеолітичні мисливці полювали в основному на мамонтів. Кістки забитих тварин використовувались при побудові жител (Липа). Для стоянок найчастіше вибирали високі миси Мізоцького кряжу. Останнім часом виявлені стоянки і на високих берегах р. Ікви, однак вони ще не досліджені фахівцями.
Наприкінці палеоліту на береги Ікви проникають колективи мисливців на північного оленя – носії красносільської та свідерської фінальнопалеолітичних культур, основною зброєю яких, на відміну від попередників були лук та стріли. Це населення обирало для стоянок в основному піщані дюни Малого Полісся, хоч виявлені сліди їхньої діяльності та окремі стоянки і в лесовій зоні.
В період мезоліту нові колективи мисливців продовжують обживати Мале Полісся. Виявлено ряд стоянок яніславицької культури. Основні пам’ятки цього періоду знаходяться на р. Тартачці.
Епоха неоліту для нашого краю настала з появою тут ранньоземлеробських общин культури лінійно-стрічкової кераміки, які обирали для поселень невисокі миси та острівці в заплаві р. Ікви, та береги р. Стубли і її приток. Це населення принесло на наші землі також скотарство та виробництво кераміки. Відмічено також окремі пам”ятки Волинської неолітичної культури – нащадків мезолітичного населення. Як і в попередню епоху, вони віддавали перевагу піщаним дюнам Малого Полісся.
З приходом із території нинішньої Польщі нового населення – носіів лендельської культури настає мідний вік (енеоліт, халколіт). За новими дослідженнями на території України та Польщі цю культуру розділяють на дві окремі - маліцьку та люблінсько-волинську культури. Ці пришельці в свою чергу поглинаються хвилею нових мігрантів зі сходу – трипільців, і, змішавшись з останніми утворюють своєрідний західний варіант пізнього етапу трипільської культури. Найбільш потужні поселення цих культур займають високі миси Мізоцького кряжу, в долині Ікви вони менш виражені. Трипільці створюють спеціалізовані поселення майстрів по обробці кременю (Листвин-Гострий горб, Костянець-Лиственщина, Нараїв-Бродки і ін.), які постачали виробами з якісної місцевої сировини своїх сусідів, що жили в бідних на кремінь місцевостях. Основним заняттям племен лендельської та трипільської культур було землеробство. У лендельців вперше з’являється дерев’яне рало. В ХХІХ ст.. до н.е. в долину Ікви починають проникати рухливі напівкочівницькі племена скотарів – носіїв культури кулястих амфор. Ця культура відома насамперед похованнями в гробницях з кам’яних плит. Камінь добувався на території Повчанської височини і при потребі доставлявся на значну відстань. З ХХІV ст. до н.е. на територію нинішньої Дубенщини приходять колективи носіїв культур шнурової кераміки, які, поглинувши населення культури кулястих амфор, переймають від останньої деякі звичаї, в тому числі поховання в кам’яних гробницях. Утворюється городоцько-здовбицька культура, племена раннього, городоцького, етапу якої проживають на цій землі до кінця мідного віку, підтримуючи контакти з населенням Подніпров’я – племенами середньодніпровської культури.
| 
