Academia.eduAcademia.edu
УДК 94 (477) “12” + 94 (477/82) “12” Войтович Л.В. – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка, провідний науковий співробітник відділу історії середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України ОСТАННІ РОКИ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА (Опубліковано: Войтович Л. Останні роки короля Данила Романовича // Вісник Львівської комерційної академії. Серія гуманітарних наук. – Вип.10. Ювілейний збірник на пошану Степана Гелея. – Львів, 2011. – С.100-106) Незважаючи на те, що про короля Данила Романовича за останні два століття написано багато Зубрицкий Д. История древнего Галицко-Русского княжества. – Ч.3. – Львов, 1855. – С. 28–169; Смирнов М.М. Судьбы Червонной или Галицкой Руси до соединения ее с Польшей. – Санкт-Петербург, 1860. – С. 64–69; Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси. От найдавнейших времен до року 1453. – Львов, 1863. – С. 60–98; Дашкевич Н.П. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным известиям. – Киев, 1873; Його ж. Переговоры пап с Даниилом Галицким об унии Юго-Западной Руси с католичеством / Н. П. Дашкевич // Университетские изв. ун-та св.Владимира. – 1884. – № 8; Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.3. – Львів, 1905. – С.1–92, 504–520; Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого / Л. В. Черепнин // Исторические Записки. – Т.12. – Москва, 1941; Гуслистий К. Данило Галицький. – Саратов, 1942; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. – Москва, 1950; Котляр М.Ф. Данило Галицький. – Київ, 1979; Його ж. Рожденный в кольчуге (Даниил Галицкий) / Н. Ф. Котляр // Котляр Н.Ф., Смолий В.А. История в жизнеописаниях. – Киев, 1990. – С.97–110; Його ж. Данило, король руський // Котляр М.Ф. Полководці Давньої Русі. – Київ, 1991; Його ж. Данило Галицький. – Київ, 2001; Його ж. Воєнне мистецтво Давньої Русі. – Київ, 2005; Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. – Київ, 1984. – С. 87–104; Його ж.. Галицько-Волинське князівство. – Вид.2. – Львів, 1999. – С.114–134; Ісаєвич Я. Князь і король Данило та його спадкоємці / Я. Ісаєвич // Львівська брама. – 2001. – № 9–10 (81–82). – С.2–5; Рожко М. Оборонне будівництво Данила Галицького / М. Рожко // Львівська брама. – 2001. – № 9–10 (81–82). – С.24–29; Войтович Л. Данило Галицький. Загадки i проблеми / Л. Войтович // Галицька брама. – 2001. – № 9-10. Король Данило та його син Лев. – С.12–16; Його ж. Друга галицька династiя. Загадки i проблеми досліджень /Л. Войтович // Пам’ять століть (Київ). – 2002. – № 5. – С.35–48; Його ж. Король Данило Романович. Загадки і проблеми / Л. Войтович // Король Данило Романович і його місце в українській історії. – Львів, 2003. – С.24–29; Його ж. Королівство Русі: реальність і міфи / Л. Войтович // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип.7. – Дрогобич, 2003. – С.63–71; Його ж. Княжа доба на Русі: Портрети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 480–487, 492–494; Його ж. Реформи армії князями Данилом Романовичем та Левом Даниловичем у середині ХІІІ ст. / Л. Войтович // Вісник національного університету “Львівська політехніка”. – № 571. Держава та армія. – Львів, 2006. – С.89–93; Його ж. Союз Галицьких Романовичів з Австрією та Чехією у ХІІІ ст. / Л. Войтович // Проблеми слов’янознавства. – Вип.56. – 2006. – С.263–273; Його ж. Королівство Русі: факти і міфи / Л. Войтович // Дрогичинъ 1253. – Івано-Франківськ, 2008. – С.4–17; Його ж. Остання еміграція короля Данила Романовича / Л. Войтович // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. – № 13. – Луцьк, 2009. – С.89–96; Dąbrowski D. Rodowód Romanowiczów książąt halicko-wołyńskich. – Poznań-Wrocław, 2002. – S. 60–77; Головко О.Б. Боярська “фронда” в Галичі / О. Б. Головко // Пам’ять століть. – 2002. – № 5. – С.49–60; Його ж. Корона Данила Галицького. Волинь і Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного середньовіччя. – Київ, 2006. – С.167-387, 414-498; Дашкевич Я. Проблема державності на Галицько-Волинських землях (кінець Х – середина ХІV ст.) / Я. Дашкевич // Король Данило Романович і його місце в українській історії. – Львів, 2003. – С.8–23; Кучинко М. Данило Романович і Волинська земля / М. Кучинко// Король Данило Романович і його місце в українській історії. – Львів, 2003. – С.49–57; Ліхтей І. Боротьба Данила Романовича і Пшемисла-Оттокара ІІ за Австрійську спадщину / І. Ліхтей // Король Данило Романович і його місце в українській історії. – Львів, 2003. – С.75–84; Петрик В. Містобудівна діяльність Данила Галицького / В. Петрик // Король Данило Романович і його місце в українській історії. – Львів, 2003. – С.119–127; Bartnicki M. Polityka zagraniczna księcia Daniela Halickiego w latach 1217-1264. – Lubłin, 2005. , через брак джерел багато деталей його життєпису залишаються дискусійними. Особливо це стосується останніх років життя Данила Романовича. Приймаючи титул короля Русі (а не короля Галичини і Володимириї) і королівську корону з рук папського легата, Данило Романович безсумнівно кидав виклик ханові Золотої Орди, який вважав себе єдиним сюзереном Русі Войтович Л. Король Данило Романович. Загадки і проблеми. – С. 24–29; Його ж. Королівство Русі: реальність і міфи. – С.63–71; Його ж. Княжа доба на Русі. – С. 480–487, 492–494; Його ж. Королівство Русі: факти і міфи. – С.4–17.. З подібним висновком погоджується ряд дослідників, зокрема сербський історик Д.Гарді Гарді Д. “Rex Ruscie” olim “rex Gallicie” / Д. Гарді // Дрогичинъ 1253. – Івано-Франківськ, 2008. – С.37–49.. Таке розуміння титулу короля Русі вважав допустимим і Я.Ісаєвич Исаевич Я.Д. „Королевство Галиции и Володимирии” и „Королевство Руси” / Я. Д. Исаевич // Древнейшие государства на территории СРСР. 1985 г. – Москва, 1986. – С.62–63; Його ж. Галицько-Волинське князівство доби Данила Галицького та його нащадків (Замість передмови) / Я. Ісаєвич // Історичні та культурологічні студії. – Т.3. Галичина і Волинь у добу середньовіччя. До 800-річчя з дня народження Данила Галицького. – Львів, 2001. – С.3–9; Його ж. До історії титулатури володарів у Східній Європі / Я. Ісаєвич // Княжа доба. – Вип.2. – Львів, 2008. – С.3–29.. Зрозуміло, що такий крок мусив викликати негайну війну з Золотою Ордою, через що Данило Романович довго вагався і прийняв корону лише тоді, коли хан Бату важко захворів і навколо нього розгорнулася боротьба за його спадщину Патканов К.П. История монголов по армянским источникам. – Вып.1. – Санкт-Петербург, 1874. – С.87; Войтович Л. Остання еміграція короля Данила Романовича. – С.91.. Саме з цієї причини на першому етапі, виступаючи в союзі з Литвою, Данило Романович зумів нанести ряд поразок еміру Куремсі (Коренці чи Курумиші). Але ситуація змінилася, коли у 1258 р. брат Бату – Берке нарештi став ханом Золотої Орди. Розпочинаючи усобицю з Хулагуїдами за Азербайджан, Берке вирішив навести порядок у своїх тилах. Тому на Волинь було послано одного з кращих ординських полководців Бурундая. У 1258 р. “приде Боуранда со силою великою” Полное собрание руских летописей [ПСРЛ]. – Т.2. – Москва, 1998. – Стб. 847.. Як показали пізніші події, ординський воєначальник отримав завдання з мінімальними затратами відновити залежність від Орди галицько-волинських земель. Ординська загроза налякала Європу і папа Інокентій ІV був готовий протиставити її сили об’єднаної християнської Європи. Пішли активні переговори з руськими князями. Крім того курія вдалася до мобілізації власних наявних сил. В Прибалтиці розгортав свої потуги Тевтонський Орден, лицарі якого вели боротьбу з прусами. Але за таких умов пруські язичники відходили на задній план. В листопаді 1247 р. папа Інокентій IV послав свого легата до Прусії з дорученням укласти мир з повсталими пруськими племенами. У 1249 р. після взаємних поступок такий мир було укладено в Крістбурзі Масан О. Крістбурзький договір 1249 р. (Переклад і коментар) / О. Масан // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії. – Чернівці, 1999. – Т.2. – С.74–85.. Ще в січні 1248 р. на переговорах з галицько-волинським князем Данилом Романовичем і переяслав-заліським та новгородським князем Александром Ярославичем папські представники просили руських князів попередити Тевтонський Орден про монгольський наступ Preussisches Urkundenbuch / Ed. R.Philippi, A.Seraphim, M.Hein, E.Maschke, H.Koeppen, K.Conrad. – T.1. – Koenigsberg, 1882. – S.142. – № 204.. Самому Ордену, очевидно, відводилася роль авангарду сил західного християнства, до яких папа намагався долучити руських князів. Приймаючи королівську корону з рук папського легата Опізо, князь Данило Романович, безперечно, розраховував на Тевтонський Орден як на військового союзника. Саме цим була покликана угода між Данилом Романовичем, мазовецьким князем Конрадом і віце-магістром Тевтонського Ордену Бургардом фон Хорнхаузеном про поділ ятвязьких земель, укладена у 1254 р. Preussisches Urkundenbuch. – T.1. – № 30. В розпал боротьби за ятвязькі землі (у 1253 р. відбувся особливо вдалий і великий похід волинського війська на ятвягів, у 1254-1255 рр. за образним виразом літописця “ятвязькі болота наповнилися військом” Котляр М.Ф. Воєнне мистецтво Давньої Русі. – С.334-342. король Данило вважав за потрібне вирішити всі проблеми з своїми головними союзниками в майбутній боротьбі з Золотою Ордою. Розрізнені, очолені родовими старшинами, ятвязькі общини, навряд чи представляли серйозну небезпеку для Волині. Просто їх землі, заповнені лісами, багатими хутровим звіром, були привабливими для зовнішньої експансії більш сильних сусідів. Галицько-волинські князі, готуючись до боротьби з монголами, потребували постійно ресурсів для утримання та оснащення війська. Хутра, мед та віск – були головними предметами експорту для руських і мазовецьких володарів, який приносив ці ресурси. У 1259 р. королівна Софія Данилівна була видана за графа Генриха V Бланкенбург-Шварцбурга Balzer O. Genealogia Piastów. – Kraków, 1895. – S. 345; Baumgarten N. Gènèealoges et marriages ocidentaux des Rurikides Russes du X-e au XIII-e siècle // Orientalia Christiana. – № 35. – Roma, 1927. – P. 49; Arhiv für sippenforschung. – XVIII jahr., – № 6. – Görlitz, 1941. – Р.19; Isenburg K.W. Stammtaffeln zur Geschichte der Europaischen Staaten. – T.1. – Marburg, 1953. – № 157; Dạbrowski D. Rodowód Romanowiczów ksiạżạt halicko-wołyńskich. – Poznań–Wrocław, 2002. – S.156–166; Войтович Л. Княжа доба на Русі. – C. 501.. З того часу подальші контакти з Орденом відбувалися через цю родину, представники якої перебували в числі орденської еліти Масан О. Середньовічна Україна і Німецький Орден: недосліджені проблеми взаємовідносин / О. Масан // Четвертий Міжнародний конгрес україністів. Історія. – Ч.1. – Одеса–Київ–Львів, 1999. – С.75.. За інших умов цей шлюб не мав би жодної політичної ваги. Данило Романович, приймаючи королівську корону, безперечно, очікував на організацію хрестового походу проти монголів. Папа Інокентій ІV у 1254 р. розпорядився почати заклик до хрестового походу проти монголів у Прусії та Лівонії Preussisches Urkundenbuch. – Т.1. – S. 216–217. – № 289.. Його наступник папа Олександр ІV, зациклений на впроваджені латинського богослужіння, не вдаючись в тонкощі політичної ситуації, роздмухував політичні непорозуміння між Данилом Романовичем і королем Литви Міндовгом, підтримуючи останнього (для вчорашнього язичника Мігдовга особливості обряду не мали жодного значення) Паславський І. Коронація Данила Галицького в контексті політичних і церковних відносин ХІІІ ст. – Львів, 2003. – С.80–86.. Аж у липні 1258 р., коли вторгнення монголів не тільки в галицько-волинські землі, але й у польські та литовські землі, стало реальністю, папа Олександр IV знову звернувся до Ордену Preussisches Urkundenbuch. – Т.1. – S.55–56. – № 61.. Берке не мав намірів повторно завойовувати Галицько-Волинську землю. Він готувався до боротьби за Азербайджан і не міг втягуватися у довгу виснажливу боротьбу. Йому потрібен був швидкий успіх. Бурундай виявився ідеальним виконавцем даної операції. Монгольська розвідка діяла бездоганно, а сам полководець проявив непересічні дипломатичні здібності. Бурундай оголосив через своїх послів: ”идоу на Литвоу ѡже еси миренъ поиди со мною” ПСРЛ. – Т.2. – Стб.846.. Литва була найбільш реальним і дієвим союзником короля Данила, з її допомогою він воював проти Куремси та його васалів – болохівських князів. Іти з ординцями проти своїх основних союзників було надзвичайно небезпечним кроком. Крім того Данило Романович та його оточення прекрасно розуміли, що Берке не подарує йому королівської корони та союзу з Римом. “Данилови же сѣдшоу с братом їсо снмї печалнымъ бывше гадахоутъ вѣдахоуть бо аще Данилъ поедеть и не боудеть с добромъ” ПСРЛ. – Т.2. – Стб.848.. Але потрібно було виграти час і вберегти свої землі від ординського розорення. Тому до Бурундая приєднався лише князь Василько Романович, але і той, побоюючись репресій, залишив дружину та сина з королем. Участь галицько-волинських військ у війні з Литвою вирішила долю князя Романа Даниловича, який тримав Новогрудське князівство. “… ѩ Вышелгъ сна его Романа” ПСРЛ. – Т.2. – Стб.848.. Литва розцінила участь волинського війська у поході ординців як зраду союзним домовленостям і розгорнулася справжня війна. У відповідь Данило Романович розпочав бойові дії проти Войшелка. Його військо зосередилось поблизу Мельника. Бурундай блискуче виконав першу частину свого завдання. Король Данило позбувся єдиного реального союзника і втратив сина Романа, інші ж його союзники тільки заявляли про свої наміри. Однак, ординці, які поверталися через ятвязькі землі, шукали Данила Романовича (“ѩта быста посла и прапаше гдѣ есть Данило” ПСРЛ. – Т.2. – Стб.848.. Очевидно, що Бурундай повинен був привезти короля Данила в ставку Берке. І справді, Берке не задовольнився результатами першого походу. Тому на початку листопада 1259 р. “приде вѣсть … ѡже Боуронда идеть ѡканый проклѧтый и печална бы брата ѡ томъ” ПСРЛ. – Т.2. – Стб.849.. На цей раз ординський полководець оголосив: “ѡже есте мои мирними срѣтьтѧ мѧ, а кто не срѣтить мене – тыи ратныи мнѣ” ПСРЛ. – Т.2. – Стб.849.. Ординці приспали пильність князів: вони саме готувалися до весілля Володимира Васильковича з Ольгою, дочкою чернігівського князя Андрія Всеволодовича. Зрозуміло, що цим шлюбом теж скріплювався черговий політичний союз, таємна частина якого мала антиординське спрямування. Але тепер король знову міг розраховувати тільки на допомогу польських князів та Тевтонського Ордену. І знову потрібно було виграти час, поки ця допомога змогла би надійти. Тому Данило знову не ризикнув зустрітися з Бурундаєм, виславши на цю зустріч брата Василька, сина Лева та холмського єпископа Іоанна. На цей раз вимога ординського еміра була зухвалішою. Бурундай вимагав зруйнувати укріплення основних міст без яких ці міста з опорних пунктів перетворювалися на гнізда легкої здобичі ординців. Але особливого вибору не було. Князі змушені були прийняти умови і так були зруйновані укрiплення Володимира, Луцька, Крем’янця i Львова Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. – Вид.2. – С.133–134. Фактично, зробивши безборонними галицькі та волинські міста, Бурундай повністю відновив ординське панування. Після цього він, схоже, оголосив про зміщення короля Данила. Бо після зустрічі з Бурундаєм біля Шумська Василько Романович відіслав холмського єпископа до короля Данила. “и нача емоу повѣдати ѡ бывшее и ѡпалоу Боурандаевоу сказа емоу. Данилови же оубоѩвшоусѧ побѣже в Лѧхы, а из Лѧховъ побѣже во Оугры” ПСРЛ. – Т.2. – Стб. 850.. Однак, король скоріше розпустив чутки про свою втечу, ніж втік насправді. І монголи також не повірили в цю втечу, продовживши свій похід на Холм. Король очікував на західну допомогу. У грудні 1259 р. папа рекомендував Тевтонському Ордену боротися з монголами разом з усіма прикордонними християнськими державами Preussisches Urkundenbuch. – Т.1. – S.73–74. – № 82.. Можна припускати якусь участь незначних орденських контигентів в бойових діях (тому король Данило в очікуванні підмоги перебував в околицях Холму в Забужжі Масан О. Крістбурзький договір 1249 р. – С.89–96.), бо папа у січні 1260 р. оголосив під захистом святого престолу і ті орденські землі, які будуть надані Ордену руськими князями. У випадку відвоювання Орденом у монголів нових територій, їх приєднання могло відбутися тільки за згодою на то їх бувших християнських володарів Preussisches Urkundenbuch. – Т.1. – S.80–81. – № 89.. У березні 1260 р. всі сили Ордену з прибулими волонтерами були зібрані на південних кордонах під командуванням магістра Гартмана фон Грумбаха. Підтягувалися загони тамплієрів та іоаннітів, а також контигент Ордену Калатрава, який воював з маврами у Іспанії. Чисельність цих сил була невеликою і вони так і не ризикнули виступити на допомогу королю Данилу Sarnowsky J. The Teutonic Order confronts Mongols and Turks / J. Sarnowsky // The Military Orders: Fighting for the Faith and Caring for the Sick / Ed. M. Barber. – Aldershot, 1994. – Р.258–260.. Зусилля папи збільшити це військо були кволими. У вересні 1260 р. папа обмежився попередженням короля Чехії Пшемисла Оттокара ІІ та маркграфа Бранденбургу Іогана І, вимагаючи від них не перешкоджати братам жебруючих орденів (схоже, що агітацію проводили ченці домініканці та францисканці) вербувати волонтерів у Прусію та Лівонію Preussisches Urkundenbuch. – Т.1. – S.101–102. – № 111–112.. Але події розвивалися надто стрімко. Бурундай не задовольнився виглядом палаючих стін Володимира та інших міст. Він змусив князя Василька Романовича взяти участь у поході на Холм. Холм був добре укріплений і його кам’яні вежі і стіни були достатньо потужними. Бурундай чітко виконував поставлене завдання з найменшими втратами для свого війська. За князем Васильком Романовичем слідкували ординські достойники “Коуичиѩ, Ашика Болюѩ и к томоу толмач розоумѣюща Роусскыи ѩзь” ПСРЛ. – Т.2. – Стб. 851.. Тому князь Василько Романович мусив вимагати здачі міста у бояр Костянтина та Луки Івановича, які його обороняли. Оборонці зрозуміли з поведінки князя, що монголи, певно, не штурмуватимуть Холму. Тому, що відповідь їх була призначена скоріше для вух ординських достойників: “поѣдь прочь аже боудеть ти каменемь в чело, ты оуже не братъ еси братоу своему, но ратьныи есь” ПСРЛ. – Т.2. – Стб.852.. Метальна артилерія на стінах Холму також, можливо, переконала ординського воєначальника відступити від міста. Тепер ординці рушили проти польських князів. Можливо, що їх чудова розвідка вже знала, що в польських землях перебуває сам король Данило або польські князі збираються виступити йому на допомогу. Бурундай спішив завершити похід ефектною перемогою, яка би відбила охоту у польських правителів зачіпатися з ординцями. Монголи твердо знали, що зібрані великим магістром ординські війська не зможуть виступити на допомогу ні польським князям, ні королю Данилові. Монгольським емісарам вдалося підбурити до виступу пруських нобілів. Пруси, скориставшись проблемами Ордену та його союзників, розгорнули велике повстання під проводом Геркуса Мантаса. Повстання не випадково розпочалося 20 вересня 1260 р. 22 січня 1260 р. хрестоносці потерпіли поразку під Кенігсбергом. Незабаром були обложені Торунь, Кенігсберг, Кульм та Ельбінг. У 1262 р. пруси вторгнулися в мазовецькі землі. Геркусу Мантасу вдалося у 1260– 1264 рр. нанести хрестоносцям ряд відчутних поразок Voigt J. Geschichte Preussens von den aeltesten Zeiten bis zum Untergange der Herrschaft des Deutschen Ordens. – V.9. – Hildesheim, 1968 (repr. Koenigsberg, 1827-1839). – S. 174–175; Schumacher B. Geschichte Ost- und Westpreusens. – Wurzburg, 1958. – S.42–43; Bookmann H. Der Deutsche Orden. Zwölf kapitel aus seiner Geschichte. – München, 1981. – S.100–101.. Всі війська хрестоносців надовго завязли в цій боротьбі. З 1265 р. вони були змушені звертатися за допомогою до німецьких князів. Тільки у 1274 р. хрестоносцям вдалося нарешті приборкати прусів. Зрозуміло, що за таких умов ні про яку допомогу з боку хрестоносців чи союзних мазовецьких князів не могло бути. І Бурундай блискуче завершив свою кампанію. Ординці оточили Сандомир “и ѡбьстоупиша и со всѣ сторонѡ и ѡгородиша и коло своимъ городом, и порокъ поставиша и пороком же бьющтмъ не ѡслабно днь и нощъ, а стрѣламъ не дадоущимъ выникноути изъ заборолъ. И биша по четырѣ дни. В четвертыи же днь сбиша заборола с города. Татаровѣ же начаша лествицѣ приставливати к городоу и тако полѣзоша на горо напередь же возлѣзоста два Татарина на городъ с хороуговью…” ПСРЛ. – Т.2. – Стб.852–853.. Після прориву зовнішньої лінії оборони рештки захисників кинулися до дитинця і багато людей загинуло на мосту через рів. Пожежа охопила місто, люди рятувалися в кам’яних церквах, здавалися ординцям і покидали місто. Ординці зігнали полоняників на болоні, протримали їх там два дні, а потім перебили ПСРЛ. – Т.2. – Стб.854–855.. Після цього ординське військо спішно покинуло польські землі і, ніде не затримуючись, поспішило на Нижню Волгу. Хан Берке вже прийняв рішення про вторгнення в Азербайджан. Війна з Золотою Ордою у 1258–1260 рр. завершилася поразкою короля Данила Романовича. Хану Берке вдалося порівняно незначними зусиллями відновити панування ординців у Галицько-Волинській державі, а його полководець Бурундай вдалими заходами підірвав обороноздатність краю та зумів розірвати політичні союзи з найближчими сусідами. Ординці змусили волинських князів разом з ними підступно атакувати литовські землі, розгорнули велике повстання прусів, зв’язавши цим сили Тевтонського Ордену, і жорстоким штурмом та різаниною в Сандомирі стримали польських князів. Король Данило Романович не встиг прикрити свої південно-східні кордони низкою потужних фортець з кам’яними стінами та метальною артилерією як було у Холмі. Зіграла свою роль і політична близорукість папи Олександра ІV, який не зміг оцінити історичної перспективи укладеного союзу, а свою енергію спрямував на другорядні питання прийняття в руських церквах латинської меси замість літургії св. Іоанна Златоустого Паславський І. Коронація Данила Галицького. – С.80–86. Самому королю Данилові Романовичу довелося емігрувати в Угорщину. Від кінця 1259 – початку 1260 р. і до осені 1262 р. король Данило щезає з сторінок Галицько-Волинського літопису. Цей період він провів у своїй останній еміграції. 12 червня 1260 р. король Данило взяв участь у битві біля Кресенбруна у Штірії, якою завершилася угорсько-чеська війна за Австрійську спадщину Бабенбергів. Лицарське військо, очолене штірійським маршалом Ульріхом фон Вільдоном, ще до підходу військ короля Пшемисла ІІ Оттокара, розгромило армію короля Бели ІV. В цій битві, як довідуємося з листа Пшемисла Оттокара ІІ, “Danielem regem Russiae et filios eius et caeteros Ruthenorum ac Tataros” Monumenta Germniae Historica. Scriptores. – T.IX. – Stuttgart, 1851. – Р.184.. Українські історики І.Шараневич Szaraniewicz I. Die Hypatios–Chronik als Quellen // Beitrag zur österreichischen Geschichte. – Wien, 1872. – S.84, 144–145., М.Кордуба Кордуба М. Участь Данила в битві під Крессенбрунн / М. Кордуба // Записки НТШ. – Т.10. – Львів, 1896. – С.1-2. та М.Грушевський Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.3. – Львів, 1905. – С.519. звернули увагу на дещо випадковий характер участі короля у цій битві. На той час галицький король вже не був зацікавлений у спадщині за Бабенбергами. М.Грушевський також звернув увагу на помилку Длугоша, який приписав участь в цій битві ще Леву та Роману (на той час вже мертвому). За інформацією угорського джерелознавця Г.Венцеля Данило в цій битві брав участь з власним військом Codex diplomaticus Arpadianus continuatus / Ed. G.Wenzel. – 7 kötet. – Budapest, 1869. – Р.383.. Напевно король Данило виїхав в Угорщину через польські землі з дружиною. В Угорщині для утримання двору та дружини він мусив дістати від Бели ІV якийсь феод, служба з якого і зобов’язала його взяти участь у штірійській кампанії. Цікава згадка джерела про татарський загін. Данило Романович одним з перших князів зрозумів, що для звільнення від монгольської зверхності потрібні негайні реформи по створенню сильної сучасної армії, здатної протистояти напасникам Войтович Л. Реформи армії князями Данилом Романовичем та Левом Даниловичем. – С.89–93.. В ході цих реформ його військо запозичило деякі зразки більш дешевого і ефективного ординського озброєння. Самі ординці брати участь в цій битві не могли. Король Данило для них був емігрантом, який втік від покарання. Берке послав свої сили на допомогу Хулагу для завоювання Ірану. Хулагу повинен був за це віддати Джучидам Азербайджан, але не тільки не зробив цього, але й підступно вбив огланів Кулі та Татара і стратив орлана Балакана. Війна розпочалася у 1262 р. і тривала майже до кінця 60-х років ХІV ст. У 1263 р. ціною великих втрат на р. Курі хан Берке наніс поразку Хулагу. За свідченням арабського історика Ібн Васила, стоячи над горами монгольських трупів, Берке сказав: “Якщо б ми діяли спільно, то завоювали б весь світ” Войтович Л. Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів. – Львів, 2004. – С.106.. За таких обставин з’явилися сприятливі обставин для повернення короля Данила. Восени 1262 р., розгромивши литовців, Василько Романович послав боярина Бориса Ізболка до короля в Угорщину. Данило Романович на той час перебував в Теличі ПСРЛ. – Т.2. – Стб.857. (біля Телицького перевалу у верхів’ях Попраду, нині с.Тиліч Криницкої гміни Новосандецького повіту у Польщі) Літопис Руський / Переклав Л.Махновець.– Київ, 1989. – С.571. . З тексту літопису видно, що король перебував за межами краю довший час: “король же бѧше печалоуѩ ѡ братѣпо великоу и ѡ сновцѣ свонмь Володимерѣ зане молодъ бѧше” ПСРЛ. – Т.2. – Стб.857.. Вже після повернення короля у кінці 1262 р. в Тернаві відбувся княжий снем за участю Данила і Василька Романовичів, Болеслава Встидливого, Лева і Шварна Даниловичів та Володимира Васильковича, на якому “положиша рѧдъ межи собою ѡ землю Роускоую и Лѧдьскоу оутвердивъшесѧ кртмъ чтнымъ” ПСРЛ. – Т.2. – Стб.857. Войтович Л.В. ОСТАННІ РОКИ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА. Стаття присвячена останнім рокам життя і діяльності короля Данила Романовича (1258–1264). Виділяються періоди війни з монголами і походу Бурундая та останньої еміграції в Угорщині. Розглядаються причини, які не дозволили Тевтонському Ордену та іншим християнським союзникам прийти на допомогу королю Данилу у 1260 р. Ключові слова: король Данило Романович, Галицько-Волинська держава, Золота Орда, Бурундай, Тевтонський Орден. Voytovych L. LAST YEARS OF KING DANYLO ROMANOVYCH The article is focused on the last years of life and work of King Danylo Romanovycz (1258–1264)/ The periods of war with the Mongols and the campaing of Burundai and the exile to Hungary are selected. The reasons that prevented the Teutonic Knights and other Christian allies to help King Danylo in 1260 are discussed. Keywords: King Danylo Romanovych, Galicia-Volyn state, Golden Horde, Burundai, the Teutonic Knights. . Це означало закінчення останньої еміграції і остаточне повернення до влади, яку визнали всі його васали. З 1262 р. і до своєї смерті король Данило Романович залишався незалежним володарем. 11 PAGE 1 G